Провина і покарання потерпілих

Провина і покарання потерпілих Як показує аналіз стану охорони праці в Україні перехід до ринкових відносин супроводжується наростанням негативних тенденцій у працеохоронних відносинах: відбувається тотальне приховування нещасних випадків від розслідування та обліку; стрімко поширюються варварські вкрай жорстокі грубі егоїстичні умонастрої серед роботодавців які у працівникові стали бачити «тільки тяглову силу котра повинна справно приносити господарю прибуток»; аморально і дедалі зростаючими темпами роботодавці прагнуть до зниження виплат одноразових допомог травмованим і сім'ям загиблих на виробництві шляхом узурпування права при визначенні ступеня вини травмованих. Питання платити чи не платити державі й потерпілим було однозначно розв'язане самими підприємцями ще на початку XX століття шляхом страхування від нещасних випадків. У розвинених країнах підприємці вкладають кошти в створення безпечних і нешкідливих умов праці оскільки це принаймні разів у 10 вигідніше ніж платити за наслідки нещасних випадків і профзахворювань. Звідси й основне завдання пропаганди з охорони праці: ідеологічна боротьба з меркантильними умонастроями серед підприємців і робітників які є наслідком примітивного і хибного розуміння питань охорони праці. Примітивний меркантилізм серед робітників полягає у прагненні до економії інтелектуальних та фізичних зусиль за рахунок невиконання своїх обов'язків щодо дотримання вимог правил охорони праці внаслідок чого і трапляється 44% всіх нещасних випадків. Страхування від нещасного випадку важливе досягнення соціальної справедливості. За рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків повинні здійснюватися медична професійна і соціальна реабілітація потерпілих на виробництві а також відшкодування їм шкоди. Вирішення ж питань профілактики травматизму покладається на співробітництво роботодавців зі страховими експертами які практично нічого неспроможні зробити. У світовій практиці взагалі не передбачається обов'язковий пошук винуватців причетних до нещасного випадку а також звинувачення потерпілого. При цьому травматизм вважається просто неминучим соціальним злом. Дійсно 55% опитаних членів комісій з розслідування нещасних випадків так чи інакше травматизм пов'язують з випадковістю. 95% опитаних сприймають травмованих з емоційно-гуманістичних позицій просто як потерпілих тобто як жертву що страждає не з своєї вини. У Положенні про розслідування та облік нещасних випадків професійних захворювань і аварій на підприємствах в установах і організаціях вимагається визначення лише технічних і організаційних причин. Особистість же травмованого його якості та неправильні професійні дії у виробничих ситуаціях залишаються поза увагою незважаючи на те що згідно зі світовою статистикою щорічно 56% усіх нещасних випадків трапляється з вини самих працюючих. Значить простими вимогами добра справедливості та етики як показує практика проблема безпеки праці не вирішується. Справжній гуманізм збереження життя і здоров'я працюючих профілактика травматизму а не співчуття до травмованих. Отже необхідно проводити цілеспрямовану роботу щодо зниження травматизму тобто на захист корінних інтересів працюючих. Актуальність і зростаюча значимість такої боротьби підтверджується історичним досвідом: із зростанням індустріалізації виробництва зростає рівень травматизму у 1905 р. було 6 нещасних випадків на 1000 працюючих а зараз 120 і більше і розмір відрахувань у Фонд страхування від нещасних випадків. У наш час багато підприємств а особливо малі просто будуть неспроможні платити великі внески до цього Фонду. Принцип не тільки відшкодувати працівникові шкоду заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я пов'язаним з травмуванням але й ужиття заходів щодо ліквідації причин що їх породжують знайшов відображення у ст. 11 Закону «Про охорону праці» де передбачено зниження розміру одноразової допомоги потерпілим до 50% якщо встановлена і їхня вина. На практиці в умовах загострення кризи моралі зріс за останній час потік скарг трудящих у 1995 р. 100 а у 1997 р. вже понад 900 про необгрунтоване встановлення ступеня вини потерпілих внаслідок узурпування цього положення закону на місцях. Тому виникає гостра потреба у чіткому ситуаційному аналізі конкретних категорій травмування які мають самостійне значення при визна- ченні ступеня вини потерпілих що прямо впливає на розмір виплати їм і сім'ям загиблих одноразової допомоги. Таких категорій три: легке травмування коли після одужання потерпілі повертаються до роботи на своє підприємство; важке травмування коли потерпілі переходять з виробництва на інвалідність; травмування зі смертельними наслідками. В юриспруденції існує поняття «вина потерпілого постраждалого » під яким треба розуміти ситуацію коли заподіяння шкоди потерпілому стало можливим лише у результаті його власної протиправної дії або ці дії спричинили скоєння іншими особами дій що завдали потерпілому певної шкоди. Людина будучи силою природи і оточуюче її середовище у тому числі й виробниче взаємозалежні. Дос- від свідчить що нещасні випадки трапляються тільки при взаємодії працюючих з об'єктами оточуючого середовища і між собою тоді і тільки тоді коли вони вступають у протиріччя з природними або соціальними законами. Отже протиріччя у стосунках людини з об'єктами оточуючого середовища становить суть різного роду небезпек у тому числі травмонебезпеки. З вищесказаного випливають методологічно важливі світоглядні висновки: людина повинна не тільки гармонійно поєднувати протилежності у процесі праці але й не порушувати вимог природних і соціальних законів; не створювати небезпечних ситуацій для себе та інших; не розглядати умови праці створювані роботодавцем і людський фактор як дві сторони однієї медалі. Норма Закону «Про охорону праці» яку ми розглядаємо спрямована на підвищення зацікавленості виконавця у вирішенні питань охорони праці тобто не на формальне а на зацікавлене і цілеспрямоване навчання та виховання працюючих у конкретних умовах праці на формування оптимального морального клімату в трудових колективах. Оптимальні моральні взаємини це усвідомлення необхідності й законності правил охорони праці; впевненість у необхідності та непохитна воля щодо дотримання вимог безпеки праці; вироблення правильних стереотипів ситуаційного мислення психологічних установок з питань охорони праці. Концепція виховання полягає у створенні на підприємстві умов для формування у працюючих звички безпечно працювати та солідарності з питань охорони праці що грунтується на переконанні та покаранні. Коли ж переконання не досягає мети необхідне покарання. Логіка покарання не повинна зводитись до помсти покарання заради покарання а до його невідворотності з метою налаштувати людей більш відповідально ставитися до своїх обов 'язків у тому числі й до додержання правил охорони праці. Звідси одразу ж випливає що покарання сім'ї загиблого зменшенням одноразової допомоги на 50% наприклад у ДВАТ «Краснолучська» ДХК «Донбасантрацит» однозначно неправильне і незаконне бо це просто явна помста сім'ї. Покарання передбачається тільки конкретному винуватцю. У даному епізоді навіть за наявності вини загиблого зниження його сім'ї одноразової допомоги недопустиме й аморальне. Найбільш дискусійним є питання про покарання травмованих внаслідок порушення невиконання ними нормативних актів про охорону праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.06.96 р. № 472. Існуюча думка щодо принципового незастосування покарання травмованих за наявності їх вини випливає з абстрактно-співчутливого гуманізму і невідворотності травматизму. Але не можна вести ліберальну боротьбу взагалі й зокрема з травматизмом і порушеннями правил охорони праці. Ця боротьба повинна бути цілеспрямованою жорсткою справедливою і грунтуватися на принципі невідворотності покарання. У зв'язку з цим особливої уваги заслуговує досвід шахти «Ясинівська-Глибока» ВО «Макіїввугілля» де у період з 1974 по 1980 р. застосовувалась система покарання травмованих які виходили на роботу після одужання. Після вивчення умов обставин та причин нещасного випадку особи травмованого та його ставлення до охорони праці на відкритому засіданні товариського суду в за-гальношахтній нарядній під час видачі нарядів йому визначалась індивідуальна міра покарання залежно від форми провини: за грубе навмисне порушення вимог техніки безпеки переведення на менш оплачувану роботу строком на 3 міс.; за самовпевненість переведення на менш оплачувану роботу строком на 2 міс.; за недбалість переведення на менш оплачувану роботу строком на 1 міс. Одночасно регулярно проводились опитування таких потерпілих з метою визначення ефективності та законності такого покарання. 98% опитаних вважали що їх покарали несправедливо бо вони вже й так фізично і морально покарані: «Ми і наші сім'ї вже зазнали мук». Що ж стосується ефективності такого методу виховання то 71% визнали його ефективним і сильнодіючим оскільки при цьому відбувається глибока дія на свідомість та психіку самих травмованих. Особливо сильно діє на травмованих реакція членів їхніх сімей рідних знайомих і колег по роботі. Є підстави припустити що саме такий особливий громадський вплив на травмованих є причиною того що за період 1974 1980 рр. кількість осіб які часто травмувалися на шахті зменшилась удвічі. При цьому виявилося що травмовані обурюючись з приводу несправедливості покарання автоматично виступали серед колег по роботі як генератори громадської думки щодо необхідності додержання вимог охорони праці на шахті. В бригадах у колі друзів у сім'ях відбувалися жваві зацікавлені дискусії про нещасні випадки справедливість покарання про порядки на шахті тощо. У цілому можна говорити про підвищення зацікавленості виконавця у вирішенні питань охорони праці підвищенні рівня суспільної працеохо-ронної свідомості автоматично спрямованої на формування психологічної установки на профілактику травматизму. За експертними оцінками спеціалістів покарання травмованих які вийшли на роботу доцільне необхідне і дало вже зниження рівня травматизму на 10 17% порівняно з минулим шестирічним періодом. Те що ці люди отримали травму зазнали страждань може бути лише обставиною що пом'якшує міру покарання. У випадку важкого травмування коли потерпілі переходять з виробництва на інвалідність існують суперечливі думки стосовно покарання. Одні вважають що карати потерпілих не можна бо вони й так уже покарані. Інші що карати їх з виховною метою перевиховувати недоцільно бо вони вибувають зі сфери виробництва підприємства і покарання у даному випадку є помстою. Останнє формально не зовсім правильне бо винуватець стає живим прикладом для всіх про необхідність додержання вимог з безпеки життєдіяльності. Питання щодо покарання інвалідів стосується підвищення ролі правового регулювання тобто щоб норми права і охорони праці не просто виконувались а реалізовувались найбільш доцільно. Тоді згідно з логікою ст. 11 Закону «Про охорону праці» і рекомендаціями Держнаглядохоронпраці розмір одноразової допомоги інвалідам може бути зменшений у порядку який визначає трудовий колектив за поданням власника і профспілкового комітету підприємства але не більше ніж на 25%. Повертаючись до питання покарання легкотравмованих які вийшли на роботу після одужання необхідно враховувати такі юридичні положення. По-перше. Виховувати може лише те покарання яке сприймається трудовим колективом не суперечить основам його існування і пануючим морально-етичним поглядам на справедливість тобто коли суспільна думка підтримує покарання. Визначальною особливістю покарання легкотравмованих є те що після ретельного вивчення й аналізу умов обставин та причин порушення правил охорони праці особи потерпілого йому визначається індивідуальне покарання. По-друге. Щоб покарання було справедливим важливо встановити форму вини: умисел чи необережність потерпілого. Бо нема вини нема й покарання. Тому діяння дія або бездіяльність що скоєні помилково внаслідок збою або відмови устаткування через необережність не можуть бути приводом до притягнення до матеріальної відповідальності. Допускаючи помилку працюючий не ставить перед собою іншої мети окрім виконання виробничого завдання. Нема вини і в тих випадках коли травмований був неспроможний виконати певні нормативні вимоги з незалежних від нього причин: відсутність необхідних умов для безпечного виконання завдання стихійне лихо тощо. Самовпевнені ж працівники знають про наявність небезпеки і її наслідки але недооцінюють або переоцінюють свої можливості. Як правило такі дії чиняться з корисливих мотивів економія фізичних та інтелектуальних сил : прагнення раніше піти з роботи крадіжки майна наприклад мідних проводів які знаходяться під напругою тощо . Ця категорія протиправних дій карається. У юридичній літературі справедливо вважають що ставлення винуватця до наслідків порушень правил охорони праці які робляться самовпевнено або з необережності може бути розцінене тільки як необережне. Дійсно всяка розсудлива людина не ставить перед собою мети бути травмованою або спричинити аварію катастрофу на підприємстві що часто призводить до групового травмування. У разі злочинної самовпевненості порушники правил охорони праці передбачають лише абстрактну можливість настання травматичних чи інших тяжких наслідків але легковажно не допускають не бачать причинного зв'язку настання наслідків. Звичайно самовпевнені розраховують на певні «щасливі» обставини: власний досвід коли скоєні раніше порушення залишались без наслідків кваліфікацію тощо; дії інших осіб кому це конче необхідно той і зробить механізмів природних сил дощ змиє гірничий тиск притисне кріплення і не потрібно його заклинювати тощо . Інакше кажучи через самовпевненість винуватці систематично скоюють правопорушення легковажно сподіваючись що травматичні наслідки не настануть або що вони зможуть їх уникнути. Такі особи потребують виправно-запобіжних догана переведення на меншоплачувану роботу звільнення або матеріальних заходів покарання. Яскравими носіями самовпевненості є злісні порушники правил охорони праці й алкоголіки. До злісних порушників належать особи які мають дві і більше доган протягом року за порушення правил охорони праці. Алкоголіки з вини яких трапляється кожний п'ятий нещасний випадок караються лише тоді коли доведено що нетверезий стан потерпілого сприяв скоєнню нещасного випадку. Дійсно працівник який ужив алкоголь перед роботою або під час роботи діє безвідповідально явно усвідомлюючи можливість травматичних або інших тяжких наслідків своїх дій. Проте легковажно сподівається як і раніше на «може пронесе». Як злочинну недбалість кваліфікують тільки в тих випадках коли винуватець повинен був і міг передбачити попередити травматичні наслідки порушення правил охорони праці. Критерій «ПОВИННА БУЛА» грунтується на обов'язках які покладаються на особу правилами охорони праці та інструкціями до них. Критерій «МОГЛА» грунтується на психологічній можливості конкретної особи в силу професійної придатності особисті якості професійна підготовка передбачити в даній ситуації настання травматичних наслідків та запобігти їм. При встановленні вини особи яка допустила злочинну недбалість вирішальне значення належить критерію «МОГЛА» тобто суб'єктивному критерію. Злочинна недбалість звичайно виявляється в аварійних та травматичних ситуаціях. За інших рівних умов навмисне правопорушення суспільна небезпечніше необережного самовпевненість небезпечніша за недбалість. Отже правомірним є зниження одноразової допомоги до 50% за самовпевненість травмованим які вийшли на роботу після одужання і до 25% за грубу недбалість. До грубої недбалості треба відносити порушення заборонних та приписних знаків безпеки. Наприклад рух автомобіля на заборонний сигнал світлофора куріння в пожежо- та вибухонебезпечних місцях тощо. На закінчення необхідно зазначити що для звинувачення травмованих у протиправних діях необхідне об'єктивне обгрунтування: причинний зв'язок протиправних дій з наслідками які настали після них. Аналіз роботи комісій з розслідування нещасних випадків показує що допускаються такі недоліки: не акцентується увага на умовах базисі та обставинах нещасного випадку а лише на обставинах надбудові ; неправильно визначаються причини нещасного випадку; причини не випливають з обставин; розслідування проводиться формально і без урахування психологічних особливостей потерпілого. В результаті зростаючий потік скарг трудящих на соціальну несправедливість. Об'єктивний науково обгрунтований алгоритм розслідування нещасних випадків та визначення їх причин на підставі складання функціональної моделі нещасних випадків викладено у працях: О. Шкригун В. Шкригун. Алгоритм розслідування та профілактика нещасних випадків. «Безпека праці в промисловості» 1999 № 9; В. Степаненкова Р. Шило І. М'який. Алгоритм визначення причин нещасних випадків. «Вугілля України» 1990 № 4. Ця модель механізм нещасних випадків має бути додана до акта за формою Н-1 на доказ об'єктивності та справедливості як самого розслідування так і міри зниження одноразової допомоги травмованим. В. ШКРИГУН канд. екон. наук Інститут економіки промисловості НАН України Донецьк