Практика розгляду судами земельних спорів

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ Практика розгляду судами земельних спорів Земля є основним національним багатством що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантоване ст. 14 Конституції України 254к/96-ВР . Починаючи з 1990 р. коли Верховна Рада України проголосила курс на реформування сільськогосподарського виробництва основою якого завжди була і є земля відбуваються докорінні зміни у праві власності на землю. Ці зміни зумовили нові правовідносини в суспільстві викликали активність громадян особливо зайнятих у сільськогосподарському виробництві щодо вирішення питань про право власності на землю. Реформування колективних сільськогосподарських підприємств далі - КСП на засадах приватної власності на землю та майно здійснюється шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками паями та створення на їх основі приватних приватно-орендних підприємств селянських фермерських господарств господарських товариств сільськогосподарських кооперативів інших суб'єктів господарювання. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами юридичними особами та державою лише відповідно до земельного законодавства що регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян юридичних осіб територіальних громад і держави передбачає раціональне використання та охорону земель. Протягом усього періоду реформування сільськогосподарського виробництва відбувалося розширення і вдосконалення відповідного законодавства. Ці зміни в законодавстві що регулює земельні відносини спонукали Верховну Раду України до прийняття у жовтні 2001 р. нового Земельного кодексу України 2768-14 далі - ЗК 2001 р. який набрав чинності з 1 січня 2002 р. До цього земельні правовідносини регулювалися Земельним кодексом України 561-12 за редакцією 1992 р. далі - ЗК 1992 р. а також окремими законами з цих питань Указами Президента України нормативними актами органів державного управління. Важливу роль у реформуванні земельних відносин застосуванні правових норм чинного законодавства відведено судам. При виникненні будь-яких спорів пов'язаних з правом приватної власності на землю та правом користування нею в яких однією зі сторін є громадянин законом надано право заінтересованим особам для їх вирішення звертатися до суду. Це відповідає вимогам ст. 124 Конституції 254к/96-ВР про те що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини що виникають у державі. З метою вивчення практики розгляду судами справ по земельних спорах із застосуванням відповідного законодавства виявлення й усунення недоліків при їх розгляді роз'яснення питань що виникають під час розгляду цих справ і для однакового застосування чинного законодавства Верховний Суд України та апеляційні суди здійснили узагальнення практики вирішення справ які суди розглядали в 2001 р. і в I півріччі 2002 р. Крім зазначених категорій справ суди вирішували й інші спори що регулюються земельним законодавством зокрема про відшкодування шкоди заподіяної власникам та землекористувачам земельних ділянок. Але таких справ порівняно з тими що пов'язані з приватизацією землі значно менше. При цьому законодавче регулювання і практика розгляду їх судами протягом багатьох років в основному стабілізувалися й особливих труднощів щодо вирішення таких спорів у судах не виникає. Що ж до стану вирішення судами спорів що виникають у процесі реформування земельних відносин то як свідчить аналіз розглянутих справ хоча в цілому суди правильно відповідно до норм закону вирішують такі спори але окремі з них допускають помилки в застосуванні законодавства до одних і тих же правовідносин розглядають справи без з'ясування дійсних обставин справи ухвалюють неконкретні рішення. Недоліки у законодавчому регулюванні правовідносин створюють для судів труднощі у вирішенні окремих спорів. Узагальнюючи судову практику Верховний Суд України та всі апеляційні суди проаналізували 11 235 справ з них 6790 пов'язані з приватизацією землі її успадкуванням 3355 справ - із здаванням в оренду приватизованої землі 33 справи - про відшкодування збитків завданих власникам землі 1057 - щодо спорів з приводу порушення правил добросусідства при користуванні землею. Із усіх зазначених справ позови задоволені у 7368 що складає 65 6% від кількості аналізованих; відмовлено у задоволенні позовних вимог у 1570 справах або 13 97%; залишено без розгляду закрито провадження з різних підстав у 2354 справах або 20 95%. При вирішенні земельних спорів суди керувалися законодавством що регулює земельні відносини в державі зокрема: Конституцією України 254к/96-ВР ; ЗК 2001 р. 2768-14 ; законами України: від 7 лютого 1991 р. "Про власність" 697-12 від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство" 2114-12 від 6 жовтня 1998 р. "Про оренду землі" 161-14 ; Указами Президента України: від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" 666/94 далі - Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи..." від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" 720/95 далі - Указ Президента "Про порядок паювання земель..." від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" 1529/99 від 12 квітня 2000 р. "Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань що виникли в процесі проведення земельної реформи" 584/2000 від 2 лютого 2002 р. "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток паїв " 92/2002 ; постановами Кабінету Міністрів України: від 25 грудня 1998 р. "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі" 2073-98-п від 24 січня 2000 р. "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки паю " 119-2000-п . Крім того з різних питань реформування земельних відносин були напрацьовані рекомендації та методики які суди також використовували. Строки звернення за захистом порушеного права Процес приватизації землі розпочинався з передачі її у власність КСП сільськогосподарським кооперативам акціонерним товариствам далі - АТ створеним на базі колишніх колгоспів радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного акта на право приватної власності на землю з доданим до нього списком осіб які мали право на одержання своєї частки землі. Після уточнення і затвердження списків таких осіб обміру одержаних земель було визначено розмір та вартість частки що припадає на кожного члена колективу і кожному з них видано відповідний документ - сертифікат про право власності на визначену частку пай . Власник сертифіката набув право за власним бажанням виділити свою частку тобто вимагати відведення належної йому частки землі в натурі. При реалізації цього права замість сертифіката який підлягає передачі державній адміністрації власник отримує інший документ - державний акт на право приватної власності на конкретну ділянку землі. За статистичними даними аналізованих справ позови з вирішення спорів пов'язаних із паюванням землі подають в суди в основному такі категорії громадян: колишні члени колгоспів інших сільськогосподарських підприємств; члени КСП - про визнання права на земельну частку пай ; спадкоємці - про визнання права на земельну частку пай в порядку спадкування. Неоднаково відповідно до статей 71 75 76 80 Цивільного кодексу України 1540-06 далі - ЦК вирішувалися судами питання щодо дотримання позивачами строків звернення спадкоємців до суду з позовами про визнання права на земельну частку пай . У багатьох випадках суди задовольняючи позовні вимоги взагалі не перевіряли і відповідно не вирішували питання про наявність підстав для захисту порушеного права внаслідок пропуску строку для звернення до суду та не враховували що згідно зі ст. 80 ЦК 1540-06 закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Так у справі за позовом С. до КСП ім. Щорса і Московської сільської ради та у справі за позовом Б. до КСП "Таврія" і Любимівської сільської ради про визнання права на земельний пай Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив позови. При цьому суд не звернув уваги на те що в державні акти на передачу землі у власність були зареєстровані: КСП ім. Щорса - у 1995 р. КСП "Таврія" - у 1994 р. До суду позивачі звернулися відповідно у 2000 р. та 2001 р. Суд не врахував строк позовної давності не з'ясував поважність причин його пропуску і не дав зазначеним обставинам належної оцінки. На пред'явлення позову про витребування належного громадянинові майна інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст. 50 Закону "Про власність" 697-12 і ст. 71 ЦК 1540-06 трирічний строк позовної давності якщо інше не передбачено законом. У наведених випадках земельна ділянка передавалась у колективну власність юридичній особі а її члени почали спільно володіти нею після одержання державного акта про право колективної власності. Тому судам необхідно з'ясовувати з якого часу починається перебіг позовної давності. У випадках коли правовстановлюючі документи на майно придбане кількома особами з метою створення спільної власності оформлені на одного з них і всі вони користувалися цим майном строк позовної давності для вимог про визнання права на майно учасника спільної власності не зазначеного у правовстановлюючому документі обчислюється відповідно до ст. 76 ЦК 1540-06 з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися що його право на це майно оспорюється а не з часу оформлення угоди на придбання майна. Траплялося що суди приймали до провадження позовні заяви громадян про визнання права на земельну частку пай і розглядали їх по суті без з'ясування того хто є належним відповідачем у вирішенні такого спору і без залучення останнього до вирішення спору. Наприклад до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшло 11 позовних заяв з вимогами про видачу сертифіката про право власності на земельну частку пай і відведення цієї частки в натурі. При цьому в п'яти з них позови пред'явлено до районного відділу земельних ресурсів та реорганізаційної комісії КСП в інших чотирьох - до районної державної адміністрації сільської ради та комісії по реорганізації КСП і в двох справах - до районного відділу земельних ресурсів та ліквідаційної комісії сільськогосподарських підприємств. Усі позови суд задовольнив. Але оскільки відповідачами за позовами були різні органи то суд відповідно постановив рішення згідно з якими в одних випадках видати сертифікати на земельну частку пай та виділити земельну ділянку в натурі зобов'язав Берегівський районний відділ земельних ресурсів а в інших - районний відділ земельних ресурсів та ліквідаційну комісію або райдержадміністрацію - видати сертифікат а сільську раду і ліквідаційну комісію комісію з реформування КСП - виділити земельний пай в натурі. При вирішенні цих справ суд не врахував що відповідно до Указу Президента "Про порядок паювання земель..." 720/95 сертифікати на земельну частку пай видають районні державні адміністрації які і є належними відповідачами за такими вимогами. Місцеві державні відділи земельних ресурсів у тому числі районні є землевпорядними органами і не наділені повноваженнями щодо видачі державних актів або сертифікатів а тому пред'являти до них вимоги про це не можна. Місцева рада може бути відповідачем у справах щодо вирішення земельних спорів за умови що спірні землі перебувають у віданні цієї ради зокрема в тих випадках коли у її віданні перебувають не розпайовані землі або резервний фонд землі або землі що підлягали паюванню та в інших випадках коли спірна земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні відповідної ради. Вирішення спорів про право на земельну частку пай Процес приватизації землі що триває в державі й нині розпочався після прийняття 13 березня 1992 р. Постанови Верховної Ради України N 2200-XII 2200-12 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". На базі колишніх колгоспів радгоспів інших сільськогосподарських підприємств були створені КСП яким землю передано на підставі державного акта на право колективної власності на неї. Таке право на землю отримали всі колишні працівники колгоспів радгоспів інших сільськогосподарських утворень пенсіонери які стали членами новостворених КСП. Кожному з них належала частка пай кожен набув право при бажанні отримати її для самостійного господарювання створення селянського фермерського господарства передачі в оренду або залишення своєї частки землі у колективній власності членів КСП на умовах оренди. На практиці втілення прав на землю супроводжувалося великим обсягом робіт з уточнення і погодження списків осіб які мали право на земельну частку пай складення схеми поділу земель визначення розміру та вартості цих часток. Під час цієї роботи виникали спори за вирішенням яких заінтересовані особи зверталися до суду. Право на земельну частку пай згідно з п.2 Указу Президента України "Про порядок паювання земель..." 720/95 мають члени КСП кооперативу АТ у тому числі пенсіонери які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства кооперативу товариства відповідно до списку що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Вирішуючи питання про право певної особи на земельну частку пай суд повинен з'ясувати чи була ця особа членом КСП на час передання державного акта про право колективної власності на землю та чи була вона внесена до списку осіб що додається до цього державного акта. Не всі суди при розгляді справ про визнання права на земельну частку пай враховували що таке право виникає у члена КСП з моменту одержання цим підприємством товариством кооперативом державного акта на право колективної власності на землю. Ось приклади такого підходу деяких судів до вирішення зазначених справ. Ярмолинецький районний суд Хмельницької області задовольнив позов М. про визнання права на земельну частку на землях СТОВ "Вітчизна" за її матір'ю Г. яка померла 3 липня 1995 р. Суд постановив рішення без з'ясування дати отримання товариством державного акта на право колективної власності на землю. А Кегичівський районний суд Харківської області задовольнив позов М. до ПОСП "Зоря" про видачу сертифіката на земельну частку з тих підстав що позивачка працювала в колгоспі а потім у колективному підприємстві з 10 вересня 1989 р. до 17 березня 1996 р. і на час виходу Указу Президента "Про порядок паювання земель..." 720/95 була членом недержавного сільськогосподарського підприємства. При цьому державний акт на право колективної власності на землю та списки до нього не досліджувалися і до уваги не бралися зокрема коли акт на право колективної власності на землю отримано господарством хоча саме ці обставини мають велике значення у вирішенні таких спорів. Не всі суди однаково вирішували питання про підстави виникнення права на одержання земельної частки паю навіть у межах однієї області. Так Бучацький Підволочиський і Теребовлянський районні суди Тернопільської області відмовили у задоволенні позовів спадкоємцям про право власності на земельну частку пай посилаючись на те що спадкодавці хоча й були членами КСП і внесені у списки додані до державних актів на право колективної власності на землю однак не встигли отримати земельні сертифікати оскільки померли до їх видачі. Інші районні суди цієї ж області - Підгаєцький Козівський Шумський Тернопільський - дотримувалися позиції що право на пай виникає у члена КСП з моменту одержання цим підприємством землі у колективну власність незалежно від того чи був одержаний сертифікат. Деякі суди вважають що член колективу будь-якого сільськогосподарського підприємства незалежно від того скільки він там пропрацював до створення на базі підприємства КСП за умови що він не подавав заяви про прийняття його в члени КСП і не був внесеним до списку доданого до державного акта на право колективної власності на землю права на земельну частку пай не набуває. Зокрема Кременчуцький районний суд Полтавської області відмовив у позові М. про визнання права на земельну частку пай виходячи з того що з 1990 р. по 20 серпня 1996 р. він працював у радгоспі який 21 серпня 1996 р. на підставі рішення загальних зборів реорганізовано в КСП. 31 березня 1997 р. підприємству видано державний акт на право колективної власності на землю з доданим відповідним списком. Позивач не звертався із заявою про прийняття його в члени КСП. Позицію районного суду в цій справі підтримав Апеляційний суд Полтавської області. Зрештою позивача не включили до списку осіб які мають право на земельний пай. Є суди які при задоволенні вимог колгоспних пенсіонерів про визнання права на земельну частку пай не зважають на наявність чи відсутність обставин пов'язаних із подачею ними заяв про прийняття в члени КСП. Так Саратський районний суд Одеської області задовольнив позов Д. до Кривобалківської сільради СВК ім. Кірова про визнання права на земельну частку пай пославшись на те що позивачка з 1948 р. працювала в колгоспі ім. Кірова в 1973 р. вийшла на пільгову пенсію і на час отримання державного акта про право колективної власності на землю була колгоспною пенсіонеркою. Однак її до списку осіб які мають право на отримання земельної частки паю чомусь не внесли. Інколи задовольняючи позови про визнання права власності на земельну частку пай суди у постановлених рішеннях посилалися на доводи які не давали підстав для задоволення позову або ж задовольняли такі позови без з'ясування важливих обставин. Однією з них є те чи був позивач членом колективу і чи внесений до списку доданого до державного акта на право власності на землю. Це можна проілюструвати такими прикладами. Біляївський районний суд Одеської області задовольнив позов С. до ВАТ "Мирний" та Біляївської райдержадміністрації про видачу земельного сертифіката зазначивши що в 1997 р. з позивачем укладено трудовий договір і він був прийнятий на роботу в назване ВАТ. За умовами цього договору найманий працівник виконує роботу за визначений термін чи безстроково проте не в кожному випадку він може стати членом товариства і набути право на частку спільного майна яке передається у колективну власність. Горохівський районний суд Волинської області задовольнив позов Я. до СГВК "Новатор" про право на земельний пай посилаючись на те що позивач згідно із записом у трудовій книжці з 1994 р. по 1996 працював у господарстві після чого вибув на проживання в м. Караганду Російська Федерація де проживав і на час розгляду справи. Таке рішення суду постановлено без з'ясування того коли СГВК отримав державний акт на право колективної власності на землю з доданими до нього списками чи був позивач членом цього кооперативу на час отримання останнім державного акта на землю і чи був внесеним до списку. Якщо ж на час прийняття його на роботу в 1997 р. землю в цьому господарстві вже приватизували то позивач не має права на пай він може отримати лише земельну ділянку з резервного фонду для інших потреб. Право на земельний пай мають направлені на навчання особи якщо вони залишилися членами КСП військовослужбовці строкової служби якщо вони теж залишилися членами КСП жінки - члени КСП які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю або пологами чи по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку а також члени КСП які займали виборні посади в органах державної влади або місцевого самоврядування якщо збереження за ними членства в КСП передбачено його статутом. Так Любашівський районний суд Одеської області задовольнив позов Б. до СГВК "Познанський" та Познанської сільської ради про визнання права на земельний пай виходячи з того що в серпні 1995 р. позивача прийняли в члени КСП з 1997 по 1999 р. він перебував на військовій службі після чого знову працював у КСП. Проте з рішення суду не можна зрозуміти які права порушено чи виникло право що підлягає захисту. Найбільш поширеними і складними для вирішення є питання правонаступництва в одержанні частки землі спадкодавців у визнанні прав на спадкування земельної частки а також пов'язані з включенням до списків осіб які мають право на земельну частку. Найскладнішим у вирішенні таких спорів є встановлення наявності або відсутності у спадкодавця на день його смерті права власності на земельний пай який згідно із законом може успадковуватися. Ці питання судами теж вирішуються по-різному. Наприклад Кагарлицький районний суд задовольнив позовні вимоги У. до Кагарлицької районної держадміністрації Жовтневої сільської ради та СТОВ ім. Т.Г.Шевченка про визнання права власності на земельну частку з тих підстав що на момент видачі державного акта про право колективної власності на землю позивач був членом КСГП ім. Т.Г.Шевченка хоча і звільнився з нього ще до отримання земельного сертифіката а СТОВ є правонаступником КСГП. Відповідно до загальних правил ст. 128 ЦК 1540-06 право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі якщо інше не передбачено законом або договором. Приватизація землі що перебувала в користуванні колгоспів радгоспів інших формувань здійснюється не на підставі договору а на підставі державного акта згідно з яким держава безоплатно передала у власність колективів землю. Процес приватизації землі тривалий - після її передачі юридичній особі яка обробляла цю землю уточнюються поіменні списки осіб котрі мають право спільної власності на землю визначається розмір частки землі що припадає на кожного її вартість здійснюється її виділення в натурі. Після цього членам юридичної особи видається сертифікат в якому зазначено конкретний розмір земельної частки. Однак у кожному господарстві цей процес триває по-різному. Після того як на підставі державного акта землю безкоштовно передали у власність членів КСП сільськогосподарських кооперативів сільськогосподарських АТ визначили розмір частки паю землі що припадає на кожного з членів КСП і їм видали сертифікати на частки земля залишається в користуванні всіх членів цих об'єднань на праві спільної часткової власності. Кожний власник маючи сертифікат вправі в будь-який час одержати свою частку пай землі. Значна частина справ надійшла в суди за позовами про право на земельний пай спадкоємців померлих родичів які в період розпаювання були колгоспними пенсіонерами і з різних причин не були внесені до списку осіб доданого до державного акта на право колективної власності на землю а якщо й були внесені до списку то на час видачі сертифікатів померли. Виникає питання: чи мають право на земельну частку пай спадкоємці колгоспника який вийшов на пенсію за віком в початковій стадії реформування земельних відносин тобто до складання списків осіб доданих до державного акта на право колективної власності на землю а перед початком складання цих списків помер тому й не був включеним до них? При вирішенні таких питань слід виходити з того що у зв'язку зі смертю спадкодавця спадщина відкривається на те майно яке належало покійному на день його смерті на праві приватної власності або на його частку в спільному майні. Отже на момент смерті спадкодавця він ще не став власником частки землі тому спадкоємці не можуть успадкувати те що не належало спадкодавцю. Право власності на земельну частку пай виникає не з часу внесення членів КСП до списків доданих до державного акта на право колективної власності на землю перевірки уточнення і затвердження цих списків а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП членом якого він є. Сам факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП. До вручення зазначеного акта власником землі була держава а після передачі його КСП у колективну власність земля стала належати на праві спільної часткової власності тим особам які працювали на ній і були членами цього КСП та працівникам інших сільськогосподарських утворень. Кожен з них став власником ще не визначеної за розміром частки землі. Всі працівники колишніх господарств колгоспів радгоспів інших утворень у тому числі й пенсіонери які залишилися членами нових підприємств та члени підприємств які були живими на дату отримання державного акта про передачу землі у колективну власність КСП починаючи із зазначеної дати стали її власниками у рівних частках. Показовим є такий приклад. Борщівський районний суд Тернопільської області відмовив у позові К. до ТОВ "Прогрес" про визнання права на земельний пай виходячи з того що позивачка була прийнята в члени колгоспу в 1983 р. звільнена з роботи 4 березня 1997 р. Остаточне затвердження списків доданих до державного акта про право колективної власності на землю відбувалося 17 квітня 1997 р. тобто після її звільнення що спонукало позивачку відмовитись від позову. У судах розглядалися справи за позовами колишніх колгоспних пенсіонерів або їхніх спадкоємців про визнання права на земельну частку пай з тих підстав що до розпаювання землі вони у зв'язку з похилим віком і станом здоров'я вимушені були залишити постійне місце проживання переїхали для проживання в іншу місцевість але заяви про вихід із членів колективного господарства не подавали і це питання в установленому порядку не вирішувалося але в списки на одержання земельної частки їх не внесли. Наприклад Бучацький районний суд Тернопільської області задовольнив позов К. до КСП "Прикарпаття" про визнання права на земельну частку пай . Їй було відмовлено у виділені паю з посиланням на те що після виходу на пенсію в 1997 р. вона виїхала із с. Озерни Бучацького району в с. Великі Гаї Тернопільського району. Рішенням загальних зборів КСП було вирішено що право на пай мають пенсіонери які проживають на території господарства. Як з'ясувалося під час судового засідання позивачка залишалася членом колгоспу на час утворення КСП проживала на території господарства і вибула в інше місце проживання за станом здоров'я. Потрібно детальніше проаналізувати наведену справу. Оскільки відповідно до Указу Президента України "Про порядок паювання земель..." 720/95 право на земельну частку пай мають члени КСП та пенсіонери які залишилися членами цього підприємства то слід було з'ясувати членство громадянки К. у КСП "Прикарпаття" відповідно до Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" 2114-12 та статутних документів господарства. Крім того з матеріалів справи незрозуміло коли саме КСП отримало акт про право колективної власності на землю і чи перебувала на цей час його членом громадянка К. Набуття права власності на земельну частку пай не обмежується місцем проживання члена КСП. По-різному суди вирішують питання про набуття пенсіонерами-колгоспниками права на земельну частку в результаті розпаювання землі. Більшість судів дотримуються тієї думки що таке право на землю мають лише ті пенсіонери які в установленому порядку на підставі поданих ними заяв були прийняті в члени КСП. Але є суди що визнають право на земельний пай і за тими особами які були членами колгоспу проте до його реорганізації у КСП вийшли на пенсію незалежно від їх членства в КСП. Так Новомиргородський районний суд Кіровоградської області відмовив Ч. у визнанні за нею права на земельну частку з тих підстав що вона не була членом КСП "Панчеве" якому землю надали у колективну власність. Тому її доводи про те що вона з 1932 по 1976 р. працювала в колгоспі ім. Куйбишева який був реорганізований в КСП "Панчеве" не мають вирішального значення. Деякі суди вирішуючи позови про право на земельну частку пай у порядку спадкування обмежувалися лише з'ясуванням обставин про наявність у спадкодавця права на цю частку і не брали до уваги обставини дотримання позивачем норм спадкового права насамперед щодо кількості спадкоємців які мають право на спадщину та прийняття ними спадщини з дотриманням встановлених строків. Зокрема Калинівський районний суд Вінницької області визнав право О. на земельний пай Д. з тих підстав що позивачка є спадкоємницею за заповітом. При цьому суд не звернув уваги на те що за заповітом до О. переходить лише будинок водночас вона не є спадкоємницею за законом тому земельний пай до спадкового майна на яке мала право позивачка не належить. Деякі суди не розмежовують понять трудової участі осіб у діяльності колгоспів а потім і КСП та членства в цих колективах. Якщо трудові відносини таких осіб з колективами виникли на підставі трудового договору а не членства в цьому колективі то вони не передбачають права на одержання у власність земельної частки паю . Право на одержання частки землі мають лише члени таких колективів які залишались у ньому на час приватизації землі. При вирішенні цих питань законодавством не передбачена можливість врахування відроблених особою яка претендує на отримання земельної частки трудоднів виходів на роботу характеру виконуваної роботи. Так Нижньосірогозький районний суд Херсонської області задовольнив позов М. до ЗАТ "Схід" про визнання права на земельний пай пославшись на те що позивач працював у цьому господарстві про що свідчить відповідний запис у його трудовій книжці. Проте у справі немає будь-яких даних які б підтверджували членство позивача в колективі а суд цього питання не досліджував. Тому судова палата в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області скасувала зазначене рішення з направленням справи на новий розгляд. При повторному розгляді справи місцевий суд відмовив у задоволенні позову пославшись на те що позивач на момент розпаювання землі пропрацював у КСП менше трьох років тоді як у статуті КСП передбачено що для отримання права на земельний пай необхідно пропрацювати в КСП не менше трьох років. Скасовуючи таке рішення колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Харківської області зазначила що положення статуту КСП у частині виникнення права на земельну частку пай після того як особа відпрацює в КСП не менше трьох років неправомірне тому що суперечить п.2 Указу Президента "Про порядок паювання земель..." 720/95 оскільки звужує коло осіб які мають право на земельну частку пай та порушує права членів КСП. Таку позицію апеляційного суду слід визнати правильною оскільки зазначеним Указом та іншими нормами чинного законодавства не передбачено наведених у рішенні суду обмежень. Ще один подібний приклад. Зачепилівський районний суд Харківської області постановив рішення про відмову у позові К. до ПОСП "Світанок" про визнання права на земельний пай з тих підстав що з 1995 р. позивачка не відпрацювала мінімуму трудоднів у зв'язку з чим рішенням загальних зборів було постановлено не включати її до списків - додатку до державного акта на право колективної власності на землю. Мотиви відмови в позові не відповідають вимогам закону. Траплялися випадки коли суди задовольняли позови про визнання права на земельну частку пай без належних підстав у позивача на таке право. Показовим щодо цього є розгляд Заліщицьким районним судом Тернопільської області позову Ю. до спілки пайовиків "Винятинська". Суд задовольнив позов не взявши до уваги ті обставини що позивача прийнято в члени господарства 1 вересня 1996 р. а державний акт про право колективної власності на землю господарству виданий 28 грудня 1995 р. Постановлене рішення суперечить Указу Президента "Про порядок паювання земель..." 720/95 . Інший суд - Красноокнянського району Одеської області - відмовив у задоволенні позову З. до КСП ім. Куйбишева про визнання права на земельний пай. Вимоги позивачка мотивувала тим що з 1934 р. була членом колгоспу ім. Куйбишева в 1966 р. вийшла на пенсію залишаючись членом колгоспу. Відмовляючи в задоволенні позову суд послався на те що в 1982 р. позивачка виписалася з постійного місця проживання а в 1993 р. стала громадянкою Молдови. Право власності на землю згідно зі ст. 6 ЗК в редакції 1992 р. 561-12 мають громадяни України. Ця норма діє і в чинному ЗК 2001 р. 2768-14 - ст. 81. Деякі суди вирішуючи позови про визнання права на земельну частку пай помилково виходили з того що таке право в позивачів виникає з часу отримання сертифіката. Наприклад Вознесенський районний суд Миколаївської області відмовив у позові Т. до ПСП "Прогрес" та Бузької сільської ради про визнання права на земельну частку пай . У справі встановлено що позивач з 1996 по 1997 р. був членом колгоспу а потім - і КСП "Прогрес". У 1995 р. підприємству передали державний акт на право колективної власності на землю після чого було здійснено розпаювання землі і позивача разом з іншими членами колективу внесли до списків осіб які мали право на земельну частку. У травні 1997 р. Т. звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку з чим його виключено із цього списку. Відмову в позові суд мотивував тим що на час виходу позивача із членів КСП він не одержав сертифіката; їх видали членам КСП лише в жовтні 1997 р. Такий висновок суду не відповідає п.2 Указу Президента "Про порядок паювання земель..." 720/95 оскільки цією нормою не передбачено що особа яка внесена до списку на право колективної власності на землю втрачає право на земельну частку в разі її вибуття з колективного підприємства до отримання сертифіката. Видача сертифіката лише документально фіксує право особи на так звану ідеальну земельну частку пай яке вона отримує з часу одержання юридичною особою державного акта про право колективної власності на землю. Немає єдиної практики в судах при вирішенні позовів колгоспних пенсіонерів які вийшли на пенсію ще до розпаювання землі і вибули з місця постійного проживання. Показовою щодо цього є ситуація яка виникла у Миколаївській області де Первомайський районний суд відмовив у позові В. до Первомайської районної держадміністрації ТОВ ім. Кірова та Полтавської сільської ради про визнання права на земельну частку. Суд прийняв таке рішення з тих підстав що хоча позивач з 1968 по 1974 р. і був членом колгоспу ім. Кірова а після оформлення пенсії по інвалідності в 1974 р. за станом здоров'я переїхав проживати до сестри в інший населений пункт але на момент передачі землі в колективну власність у 1995 р. не був членом новоствореного КСП заяви про вступ до КСП не подавав тому не набув права на земельну частку. У цій же області Новоодеський районний суд за наявності подібних обставин у справі за позовом К. до СЗАТ "Україна" та Сухоєланецької сільської ради про визнання права на земельну частку позов задовольнив. Позивачка з 1944 по 1982 р. була членом колгоспу "Україна" звідти вийшла на пенсію а після цього за станом здоров'я переїхала до дітей у м. Миколаїв. На момент розпаювання землі членом КСП не була до списків на отримання частки землі її не внесено. Задовольняючи позов суд зобов'язав сільську раду передати з резервного фонду позивачці земельну частку пай розміром 8 умовних кадастрових гектарів вартістю 21 064 грн. з видачею державного акта на цю частку. Апеляційний суд Миколаївської області вважає правильною практику тих судів які дотримуються положення що колишні члени колгоспів радгоспів які не подавали заяви про вступ до створених на їх базі нових колективних підприємств не мають права на земельну частку оскільки на момент розпаювання землі членами КСП не були. Протилежної точки зору дотримується Апеляційний суд Житомирської області. Так Ружинський районний суд Житомирської області відмовив у задоволенні позовів Д. та С. про визнання права на земельну частку пай з тих підстав що позивачі заяв про вступ до КСП утворених внаслідок реорганізації колгоспів членами яких вони були не подавали. Така позиція районного суду на думку суддів Апеляційного суду Житомирської області є помилковою оскільки при реорганізації рішення про яку приймали самі колгоспники на зборах вони автоматично ставали членами КСП. Цей же апеляційний суд висловив й інші міркування щодо права колишніх членів колгоспів на земельну частку пай . Обгрунтовано на думку Апеляційного суду Житомирської області задовольнялися позови про визнання права на земельну частку пай членів недержавних сільськогосподарських підприємств які до отримання державного акта на право колективної власності на землю виїхали на інше постійне місце проживання. Згідно із законом зміна місця проживання не є підставою для відмови в праві на земельну частку пай якщо не було прийняте рішення про виключення з членів цього підприємства. Фактичне припинення працездатною особою роботи в недержавному сільськогосподарському підприємстві звільнення з посади перехід на іншу роботу якщо загальними зборами зборами уповноважених чи іншим компетентним органом у передбаченому статутом підприємства порядку не приймалося рішення про її виключення з числа членів підприємства на думку суддів Апеляційного суду Житомирської області не може бути підставою для відмови в позовах таких осіб про право на пай. Натомість Ружинський районний суд Житомирської області відмовив у задоволенні позову Б. до ПСП "Колос" пославшись на те що вона фактично припинила зв'язок із підприємством. А Новоград-Волинський районний суд цієї ж області відмовив у задоволенні позову В. до ПСП "Колос" про визнання права на земельний пай з підстав "формального членства". Наведені обставини могли бути підставою для вирішення на загальних зборах цих колективів питання про членство в них позивачів. Не можна повністю погодитися з позицією судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області щодо збереження права на земельний пай працездатних колишніх працівників колгоспів які добровільно залишили роботу в колгоспі працюють в інших підприємствах чи організаціях на підставі безстрокового трудового договору інколи зі зміною постійного місця проживання. Необхідною умовою для отримання земельної частки паю є членство в колективному підприємстві. Якщо особа в добровільному порядку залишає колектив ніякої участі в його роботі не бере переходить на роботу в інше підприємство то відпадають підстави вважати його членом колективу з якого він фактично вибув. Однак не всі суди дотримуються подібної позиції у вирішенні таких спорів. Наприклад Краснокутський районний суд Харківської області задовольнив позов Н. до КСП "Промінь" про виділення земельного паю. Під час розгляду справи з'ясовано що Н. був членом колгоспу з 1946 по 1966 р. а пенсія призначена в 1968 р. Задовольняючи вимоги позивача про визнання за ним права на земельний пай суд виходив із того що членство в колгоспі автоматично переходить у членство КСП. Це рішення суду було опротестоване в порядку нагляду і президія Апеляційного суду Харківської області його скасувала з тих підстав що суд не перевірив чи був Н. членом КСП яке отримало державний акт на право колективної власності на землю. Не рідкість коли суди розглядають справи за позовами про надання у власність земельної частки та визначення її розміру особам яких прийняли в члени сільськогосподарського товариства після розпаювання в ньому землі. У вирішенні таких позовів деякі суди допускали помилки через нечітке розмежування позивачів які в минулому були членами сільськогосподарських колективів але з якихось причин їх не внесли до списків що додаються до державного акта на право колективної власності на землю від тих які стали членами цих колективів після розпаювання землі. При цьому слід мати на увазі що власниками розпайованої землі є громадяни власники своїх паїв а земля резервного фонду залишається у власності держави. Для прикладу можна навести справу яку розглядав Ярмолинецький районний суд Хмельницької області щодо позову С. до СТОВ "Маяк". Суд позов задовольнив і визнав за нею право на земельну ділянку в розмірі земельної частки паю яка в цьому господарстві становила в умовних кадастрових гектарах 2 73 гектара вартістю 10 213 грн. із земель резервного фонду. Суд виходив з того що позивачка в лютому 1998 р. стала членом товариства і має право на земельну частку розмір якої має бути не меншим від розміру земельної частки паю що надавалася членам господарства при розпаюванні землі. Однак такий висновок не можна визнати обгрунтованим оскільки законом прямо не передбачено право особи прийнятої в члени КСП після розпаювання землі на отримання рівної з іншими членами колективу частки землі. Крім того суд не залучив до участі у справі сільську раду у віданні якої перебувають землі резервного фонду та не з'ясував чи приймала вона рішення щодо можливості передачі в колективну власність товариству землі для виділення новоприйнятим членам. Правильно діяли при вирішенні таких питань суди які виходили з положень п.7 Указу Президента "Про порядок паювання земель..." 720/95 в якому передбачено що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання в користування земельних ділянок громадянам зайнятим переважно в соціальній сфері на селі а також іншим особам яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання. На цій підставі суди визнавали за позивачами - новоприйнятими членами таких підприємств - право на земельні ділянки з резервного земельного фонду в розмірі встановленому відповідними рішеннями місцевих рад. Найскладніші питання виникають при розгляді позовів про визнання права на земельну частку пай тоді коли вся земля передана КСП на підставі державного акта вже розпайована розділена рівними частками відповідно до кількості членів колективу . Теоретично задовольнити вимоги позивача в таких випадках можна за рахунок зменшення часток землі кожного із членів колективу але практично здійснити це дуже важко. Насамперед тому що відповідачами в задоволенні таких позовів повинні бути всі члени колективу враховуючи й тих які вже відділилися зі своїми земельними ділянками а також необхідно вносити відповідні корективи в сертифікати всіх власників в акти на право власності на землю тих хто виділився коригувати розмір цих ділянок в натурі. За наявності таких обставин Державний комітет України по земельних ресурсах у листі від 22 серпня 2001 р. за N 14-17-2-П1580/4251 v4251219-01 роз'яснив що як виняток землі резервного фонду можуть передаватись у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян-членів недержавних сільськогосподарських підприємств які безпідставно помилково не були внесені до списку що додається до державного акта на право колективної власності на землю цього підприємства і на час видачі зазначеного акта були членами КСП. За рішенням загальних зборів зборів уповноважених КСП звертається з клопотанням до місцевої ради щодо передачі у колективну власність земель із резервного фонду в розмірі сумарної кількості загальних часток паїв тих громадян які не отримали права на земельну частку пай . При позитивному вирішенні питання місцевою радою щодо додаткової передачі земель у колективну власність недержавному сільськогосподарському підприємству вносяться відповідні зміни до державного акта на право колективної власності на землю а громадянам - членам цього підприємства - за рішенням райдержадміністрації видаються сертифікати на право на земельну частку пай . У разі відмови місцевої ради передати у колективну власність земельну ділянку в розмірі земельної частки паю від сумарної кількості земельних часток паїв необхідно провести перерахунок вартості розміру земельних часток паїв та визначити їх розмір в умовних кадастрових гектарах після чого витребувати у членів КСП видані сертифікати на право володіння земельною часткою паєм та внести в них відповідні зміни. Через те що розпаювання земель у більшості господарств вже відбулося то при надходженні до суду позовів про право на земельну частку пай необхідно в порядку досудової підготовки з'ясувати чи є можливість у таких господарств надати позивачам земельний пай рівний з паями інших членів колективу; якщо ж таких земель в господарстві немає - то чи згодна виділити її місцева сільська рада. Особливо слід звернути увагу на те що право на одержання земельної частки паю у членів КСП виникає з моменту передачі членам КСП державного акта на право колективної власності на землю. Цей процес відбувався в основному у 1994-1997 рр. тобто понад п'ять років тому у зв'язку з чим необхідно з'ясовувати чи дотримуються позивачі строків позовної давності статті 71 80 ЦК 1540-06 . При вирішенні конкретних справ необхідно пам'ятати про п.17 "Перехідних положень" ЗК 2001 р. 2768-14 в якому зазначається що сертифікати на право володіння земельною часткою паєм отримані громадянами вважаються правовстановлюючими документами при пред'явленні ними вимоги на відведення земельної частки паю в натурі на місцевості відповідно до законодавства. Сертифікати на право отримання земельної частки паю є дійсними до виділення власникам земельних часток паїв у натурі на місцевості та видачі їм державних актів на право власності на землю. Оренда землі Оренда землі - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності Закон від 6 жовтня 1998 р. "Про оренду землі" 161-14 . Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи..." 666/94 рекомендовано прискорити передачу відповідно до земельного законодавства безплатно у колективну власність земель кооперативам КСП АТ у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність проведення організаціями землеустрою і поділу земель які передано у колективну власність на земельні частки паї без виділення їх у натурі на місцевості . Кожному члену підприємства кооперативу товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку пай із зазначеним у ньому розміром частки паю в умовних кадастрових гектарах а також у вартісному вираженні. Кожний з членів таких утворень має право безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі пай у натурі на місцевості що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю. Власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства асоціації спілки акціонерні товариства інші кооперативні підприємства та організації передавати ці ділянки у спадщину дарувати обмінювати здавати під заставу надавати в оренду і продавати громадянам України без зміни їх цільового призначення. Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" 1529/99 запроваджено обов'язкове укладання підприємствами установами організаціями які використовують землю для сільськогосподарських потреб договорів оренди земельної частки паю майнового паю з власниками цих часток паїв з виплатою орендної плати в натуральній або грошовій формах. Орендні відносини потрібно оформляти договором. Предметом договору між громадянином-орендодавцем та орендатором може бути як земельна частка пай право на яку підтверджено сертифікатом так і конкретна земельна ділянка право на яку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю. При розгляді цих питань слід виходити з того що оренда земельної частки паю та оренда земельної ділянки - це зовсім різні за предметом якісні відносини. Договір оренди оформляється в письмовій формі та відповідно до ст. 18 Закону "Про оренду землі" 161-14 підлягає державній реєстрації в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Договором передбачені права та обов'язки сторін і всі спори що виникають між ними з приводу дотримання його умов у тому числі орендної плати визнання договору недійсним дострокового припинення договірних відносин вирішуються судом. Прикладом таких спорів є справа яку розглянув Голопристанський районний суд Херсонської області за позовом Ж. до ПСП "Першотравень" про дострокове розірвання договору оренди земельної частки паю та зобов'язання виділити земельну частку пай у натурі. Суд з'ясував що відповідно до договору оренди земельної частки паю від 1 квітня 2000 р. позивачка передала ПСП "Першотравень" в оренду строком на п'ять років земельну частку пай розміром 8 74 гектара в умовних кадастрових гектарах вартістю 22 305 грн. право на яку їй належить на підставі одержаного в установленому порядку сертифіката. Зазначена в договорі земельна частка пай увійшла в земельну ділянку що була виділена в натурі єдиним масивом групі власників земельних часток паїв з метою надання цієї ділянки в оренду фактично її було здано в оренду ПСП "Першотравень" у квітні 2000 р. . Суд відмовив у задоволені цього позову виходячи з того що відсутність плану схеми належної позивачці земельної ділянки не є підставою для дострокового розірвання договору оренди оскільки сторони уклали договір оренди не земельної ділянки а земельної частини паю в складі єдиного масиву на який було складено план. Доводи позивачки про порушення відповідачем чинного законодавства про розмір орендної плати суд також обгрунтовано визнав такими що не відповідають дійсності оскільки згідно з договором орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю щороку орендну плату в розмірі не менше 1% від вартості земельної частки і фактично орендна плата була нарахована й виплачена виходячи з грошової оцінки земельної частки вказаної в договорі із застосуванням відповідних коефіцієнтів індексації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2002 р. "Про проведення індексації грошової оцінки земель" 783-2000-п . У цій частині рішення суду є правильним обгрунтованим і відповідає вимогам ст. 162 ЦК 1540-06 в якій ідеться про недопустимість в односторонньому порядку відмови від виконання зобов'язань. Але в позовній заяві позивачка просила зобов'язати відповідача виділити їй земельну частку пай в натурі. Вимоги позивачки в цій частині є законними але суд їх не вирішував і не висловив жодних міркувань щодо цього. Якби позивачка звернулася з позовом про дострокове розірвання договору оренди земельної частки після того як ця частка була виділена їй в натурі тобто був би змінений сам предмет договору Ч замість ідеальної частки землі вона стала реальною земельною ділянкою то наявність таких обставин могла бути підставою для укладення нового договору або ж розірвання вже укладеного. Що ж до розміру орендної плати за землю то зараз вона значно вища ніж була раніше. Згідно з п.1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 р. "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток паїв " 92/2002 зі змінами внесеними згідно з Указом Президента від 13 вересня 2002 р. 830/2002 визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки підвищення рівня соціального захисту сільського населення. Воно здійснюється зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення земельних часток паїв у розмірі не менше 1 5% від визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки земельної частки паю та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності і фінансово-економічного стану орендаря. Деякі суди при розгляді справ за позовами про розірвання договорів оренди землі задовольняли позови без належного з'ясування обставин справи у тому числі наявності доказів на підтвердження позовних вимог без дотримання вимог матеріального закону. Так Вознесенський районний суд Миколаївської області задовольнив позов Б. до ТОВ "Вознесенськ-Ріпак" про розірвання договору оренди земельної частки паю . Позивач мотивував свої вимоги тим що в березні 2000 р. між названим ТОВ та його матір'ю було укладено договір оренди належної їй земельної частки на підставі сертифіката. Після укладення цього договору мати померла а він як спадкоємець на майно матері не бажає продовжувати дію цієї угоди. До того ж відповідач не виконав умов матері стосовно оплати орендної плати. Задовольняючи цей позов суд не звернув уваги на те що зміна власника земельної частки не є підставою для розірвання укладеної угоди оренди землі. В матеріалах справи немає такої угоди не розглядалась вона і в судовому засіданні. Відсутні в справі також докази того що позивач є спадкоємцем. Сам позивач не брав участі у розгляді справи в судовому засіданні був його представник. Як потім з'ясувалося позивач за два тижні до зазначеного судового засідання теж помер. У судовій практиці виникло питання про можливість задоволення позовів окремих громадян-власників земельних часток паїв котрі не отримували земельних ділянок у натурі не укладали договорів оренди своєї частки але вимагали стягнення орендної плати з підприємств які фактично користуються всією землею колишнього КСП. Те що договір оренди не укладався виключає можливість стягнення орендної плати але наявність зазначених обставин породжує зобов'язання користувача який використовує земельну частку позивача виплатити йому частину одержаного доходу за правилами ст. 469 ЦК 1540-06 . При цьому розмір такого доходу суд може визначити відповідно до встановлених розмірів орендної плати. Як свідчить аналіз справ інколи суди задовольняли позови про стягнення орендної плати за відсутності договору оренди. Ось кілька таких прикладів. Городоцький районний суд Хмельницької області задовольнив позов Б. і стягнув з приватного орендного підприємства "Вікторія" пеню на суму 13 508 грн. за користування земельним паєм у розмірі 2 06 в умовних кадастрових гектарах без наявності договору оренди землі між сторонами. Старобешевський районний суд Донецької області відмовив у позові С. і Н. до ТОВ АПФ "Чапаєвець" про стягнення орендної плати на підставі ст. 222 ЦК 1540-06 оскільки суд дійшов висновку про наявність форс-мажорних обставин. Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" 1529/99 Старовижівський районний суд Волинської області задовольнив позов Д. до СГВК "Волинь" про укладення договору оренди земельної частки паю виходячи з того що земельна частка позивачки знаходиться в єдиному масиві спільної земельної ділянки відповідно до кадастрового плану якою користується відповідач і він зобов'язаний згідно із зазначеним Указом укласти з позивачкою договір оренди земельної частки. Дотримання судами процесуального законодавства при вирішенні земельних спорів При розгляді спорів пов'язаних з приватизацією землі суди як правило залучали до участі у справі КСП чи його правонаступників сільську раду райдержадміністрацію відділи земельних ресурсів. Однак при цьому не завжди дотримувались вимог ст. 172 ЦПК 1502-06 в якій ідеться про неможливість розгляду справи за відсутності сторони щодо якої немає відомостей про вручення їй повістки або коли сторону суд взагалі не повідомляв про розгляд справи. Ось характерна помилка яку допустив Заставнівський районний суд Чернівецької області розглядаючи справу за позовом І. до ТОВ "Ржавинецьке" про скасування рішення загальних зборів і визнання дійсним сертифіката на земельний пай та за зустрічним позовом Ржавинецької сільської ради до І. про визнання недійсним сертифіката на його ім'я. Суд не залучив до участі у справі Заставнівську районну державну адміністрацію яка й вирішувала питання про видачу сертифіката позивачу. Мають місце випадки коли позивачі в позовних заявах про визнання права на земельну частку пай називають відповідачем правонаступника реформованого КСП а в судовому засіданні та в рішенні суду як відповідач фігурують сільська рада та райдержадміністрація. Будь-яких клопотань з боку сторін про залучення зазначених установ до участі у справі не заявлялося й ухвал з цих питань суд не виносив але щодо них ухвалювалося рішення. Саме таким чином Краснокутський районний суд Харківської області вирішив спір за позовом П. до КСП "Червоний Жовтень" про виділення земельного паю. В судовому засіданні як повноважний представник відповідача брав участь представник СВК "Колонтаївський". У резолютивній частині рішення суд зобов'язав виконком сільської ради який не залучався до участі в розгляді справи виділити земельний пай із земель резервного фонду. Згідно зі ст. 202 ЦПК 1502-06 рішення суду повинно бути законним і грунтуватися лише на тих доказах які були досліджені у судовому засіданні. Однак інколи суди задовольняли позовні вимоги громадян про визнання права на земельну частку пай в КСП без з'ясування важливих обставин справи наявних правовідносин між позивачем і сільськогосподарським підприємством членам якого земля належить на праві спільної часткової власності. Ось кілька прикладів розгляду таких справ. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2001 р. визнано право на земельну частку в КСП "Дзержинець" за мешканкою м. Дніпродзержинська К. яка працювала в радгоспі "Дзержинець" з 1985 р. а в червні 1994 звільнилася з роботи за власним бажанням у працездатному віці - у 40 років. Хоч позивачка вже не працювала в КСП "Дзержинець" і ще не була пенсіонеркою суд визнав за нею право на земельну частку в цьому підприємстві. Єдиним доказом членства К. в КСП була представлена нею заява від 6 березня 1996 р. з проханням прийняти її в члени КСП і внести до списків на паювання. Суд не перевіривши чи була прийнята К. в члени КСП задовольнив її вимоги. А Комінтернівський районний суд Одеської області задовольняючи позови О. та К. до ЗАТ "Новомиколаївське" Новомиколаївської сільської ради та Комінтернівської райдержадміністрації про визнання права власності на земельний пай не з'ясував та не зазначив у своїх рішеннях коли ЗАТ "Новомиколаївське" отримало державний акт на право колективної власності на землю і чи були членами господарства позивачі на той час. Інший приклад. Веселівський районний суд Запорізької області задовольнив позов Л. до КСП "Перемога" та Корніївської сільської ради про визнання права на земельний пай. При цьому суд не з'ясував чи був позивач членом КСП. Сам Л. пояснював що з 1971 р. він не проживає на території населеного пункту де знаходиться КСП але суд не дав ніякої оцінки цим обставинам. Не звернув він уваги і на те що позивач з 1968 р. одержує пенсію не як колгоспник. У справі також немає відомостей про те коли КСП одержало державний акт про передачу землі у власність; суд не з'ясував і питання про дотримання позивачем строку позовної давності. Так само діяв Новоселицький районний суд Чернівецької області задовольняючи позов Б. до СТОВ "Динівці" про визнання права на земельний пай. Суд не перевірив підстав прийняття позивача в 1988 р. у члени колгоспу ім. Карла Маркса та чи був він його членом станом на 13 грудня 1995 р. коли колгоспу видано державний акт на право колективної власності на землю. Обмежившись лише довідкою про трудову участь позивача в колгоспі в період з 1988 по 1996 р. суд визнав законним право позивача на земельний пай. Спори що виникають з питань приватизації землі є майновими спорами і вирішуються вони в порядку позовного провадження. Однак деякі суди помилково вирішували такі справи в порядку оскарження громадянами дій або бездіяльності державних органів юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності. Так Шишацький районний суд Полтавської області в порядку гл. 31-А ЦПК 1502-06 розглянув справу за скаргою Ч. на неправомірні дії КСП ім. Гоголя. Суд задовольнив скаргу визнавши дії КСП неправомірними і зобов'язав відповідача внести позивачку до списку на отримання земельної частки паю . Комінтернівський районний суд Одеської області в порядку вирішення скарги на дії або бездіяльність державних органів розглянув заяву В. про відмову внести її до списку осіб які мають право на земельний пай. У такому ж порядку вирішували по окремих справах земельні спори Кілійський Ананьївський районні суди Одеської області. А Новоодеський районний суд Миколаївської області розглянув справу за заявою Л. в порядку окремого провадження. Заявниця зазначала що її мати з 1964 по 1990 р. працювала в колгоспі "Шлях до комунізму" але при розпаюванні землі в 1995 р. не була внесена до списку осіб які мають право на земельну частку а в 1996 р. померла. П. просила встановити факт що мати набула право власності на земельну частку пай . Суд задовольнив заяву постановивши рішення в резолютивній частині якого зазначено про встановлення факту набуття права власності на земельну частку матері заявниці. Проте ці вимоги підлягали вирішенню в позовному порядку із залученням до участі у справі належних відповідачів та інших спадкоємців. У такому ж порядку окремого провадження Малинський районний суд Житомирської області розглянув справу за заявою В. про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на земельну частку. Розівський районний суд Запорізької області розглянув спір про виділення земельного паю не в позовному порядку а в порядку оскарження М. рішення Карло-Лібкнехтівської сільської ради і визнав його рішення про відмову М. виділити земельний пай незаконним. Згідно зі ст. 158 ЗК 2001 р. 2768-14 земельні спори вирішують суди органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Але лише суд вирішує земельні спори з приводу володіння користування та розпорядження земельними ділянками що перебувають у власності громадян і юридичних осіб а також спори про визначення територій селищ міст районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок які перебувають у власності і користуванні громадян та додержання громадянами правил добросусідства а також спори щодо розмежування територій районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок розташованих поза населеними пунктами затверджують обмеження у використанні земель та земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішує суд. Виходячи з окремих положень зазначеної статті деякі суди відмовляли в прийнятті позовних заяв про вирішення земельних спорів а порушені в суді справи закривали без провадження посилаючись на необхідність попереднього позасудового вирішення такого спору. Наприклад суддя Білоцерківського міського суду ухвалою від 22 травня 2001 р. відмовив у прийнятті позовної заяви Н. до К. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою у зв'язку з тим що позивачка не зверталася за вирішенням спору до погоджувальної комісії. Інший суд - Бахчисарайський районний Автономної Республіки Крим - справу за позовом О. до С. про поділ прибудинкової території залишив без розгляду пославшись на те що згідно з положеннями гл. 25 ЗК 2001 р. 2768-14 земельні спори вирішують органи місцевого самоврядування тобто передбачено позасудовий порядок розгляду земельних спорів. Ухвалою Ясинуватського міського суду Донецької області справа за позовом П. до К. та І. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою була закрита з тієї підстави що спір мав вирішуватись іншим органом. У зазначених прикладах дії судів суперечать вимогам статей 8 124 Конституції України 254к/96-ВР якими передбачено що норми Конституції є нормами прямої дії і що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини що виникають у державі. Пленум Верховного Суду України в п.8 постанови від 1 листопада 1996 р. за N 9 v0009700-96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив судам що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Інколи суди у справах про визнання права власності на землю приймали до розгляду позовні заяви в яких не зазначалася вартість земельної ділянки право власності на яку оспорювалося або не було сплачено державне мито чи оплата його здійснювалася в розмірі 0 5% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. А в Буському і Перемишлянському районних судах Львівської області у справах де зазначалась вартість майнового паю взагалі не було сплачено державне мито. У деяких випадках державне мито сплачується при вирішенні земельних спорів про право на земельну частку не в розмірі 1% від ціни позову як це передбачено ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів від 21 січня 1993 р. "Про державне мито" 7-93 а як за спори немайнового характеру - 8 грн. 50 коп. Ухвалення рішення Суди ухвалюючи рішення по земельних спорах по-різному формулюють резолютивну частину рішення що створює додаткові труднощі при виконанні таких рішень а інколи робить його виконання неможливим. Ухвалення рішень які неможливо виконати недодають авторитету судам і судовій системі в цілому. Тому при підготовці рішення суди повинні мати на увазі що його резолютивна частина має бути вичерпною чіткою безумовною грунтуватися на встановлених фактах висновки мають бути по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання. Ось приклад недбалої підготовки резолютивної частини рішення. Томаківський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 11 липня 2002 р. визнав право приватної власності за Б. на земельну частку в розмірі 7 83 гектарів із земель Зеленогайської сільської ради яку й зобов'язав видати сертифікат на ім'я позивача. Однак сертифікат є документом що посвідчує право на частку землі у колективній власності і видається райдержадміністрацією а державний акт на право приватної власності на виділену частку землі після визначення її меж в натурі видається місцевою радою. Інколи суди задовольняючи позови про право на землю резолютивну частину рішення формулювали неконкретно що утруднює його виконання. Так Зачепилівський районний суд Харківської області постановив рішення за позовом Ш. до ПОСП "Світанок" про визнання права на земельний пай. Його резолютивну частину викладено так: "Малоорчинській сільраді Зачепилівського району Харківської області підготовити документи на видачу сертифіката на земельний пай на прізвище Ш." Спори про визнання права власності на земельну частку пай виникали в судах у 2001-2002 рр. як правило вже після того як усю землю КСП розпаювали і в разі задоволення позовів право власності позивачі найчастіше набували за рахунок резервного фонду відповідної сільської ради. У таких випадках суди по-різному формулюють резолютивну частину рішення. Наприклад Білопільський районний суд Сумської області задовольнивши позов П. до КСП "Кальченківське" та Кальченківської сільської ради визнав за позивачем право на земельний пай. Суд зобов'язав голів КСП та сільради уточнити список членів КСП що додається до державного акта на право колективної власності на землю і внести позивача до цього списку як члена КСП. А Недригайлівський районний суд цієї ж області у справі за позовом М. до КСП ім. Фрунзе визнав право власності на земельний пай за його померлим батьком та зобов'язав КСП внести прізвище померлого батька до списку осіб які мають право на земельний пай. Деякі суди задовольняючи позови про визнання права власності на земельну частку в порядку спадкування постановляли неконкретні рішення які фактично виконати неможливо. Так Арбузинський районний суд Миколаївської області рішенням від 13 березня 2002 р. задовольнив позов П. про визнання права на земельну частку пай у порядку спадкування після смерті її чоловіка в 1995 р. Але при цьому суд не з'ясував і не зазначив у резолютивній частині рішення з яких саме земель належить задовольняти ці вимоги - із земель колишнього КСП "Добре життя" які вже розпайовані чи з резервного фонду. Крім того суд не перевірив чи є інші спадкоємці не з'ясував причини пропуску позивачкою строку прийняття спадщини та строку позовної давності. Досить складним є питання формулювання резолютивної частини рішення у випадках коли суд задовольняє право позивача на земельну частку пай після того як уся земля розпайована і всі учасники спільної часткової власності одержали сертифікати на свої частки землі частина з них реально виділила свої частки на які одержала державні акти про право приватної власності на землю. Наприклад Житомирський районний суд Житомирської області задовольняючи позов Р. до ПСП "Лука" про надання права на земельну частку пай визнав частково недійсним список-додаток до державного акта на право колективної власності на землю. Суд зобов'язав комісію по реформуванню КСП провести перепаювання земель не пославшись на закон яким керувався. Інший приклад. Іваничівський районний суд Волинської області задовольнивши позов К. про право на земельний пай у резолютивній частині рішення зазначив зокрема таке: "...зобов'язати Бужанівську сільську раду видати К. сертифікат на земельну частку в розмірі середньої частки по КСП "Хлібороб" хоча сільська рада не видає сертифікати і до того ж не брала участі в розгляді справи. При розгляді таких справ суди найчастіше обмежуються визнанням права на земельну частку пай за позивачем не з'ясовуючи яким чином це право може бути забезпечене при відсутності нерозпайованих земель. У таких випадках якщо суд визнав що позивач безпосередньо або в порядку спадкування має право на земельну частку пай але свого часу його помилково не внесли до списків осіб що додаються до державного акта на право власності на землю то залежно від реальних можливостей на час розгляду справи суд у резолютивній частині рішення повинен зазначити в який спосіб повинно бути реалізоване це право: 1 якщо в колективі який одержав землю у власність на підставі державного акта залишились нерозпайовані землі - за рахунок цих земель; 2 якщо місцева рада дала згоду на передачу колективу із резервного фонду землю для задоволення вимог осіб які помилково не були внесені до згаданих списків - за рахунок цих земель; 3 якщо на час вирішення спору передана у власність колективу земля повністю розпайована місцева рада не дає згоди на виділення із резервного фонду землі для задоволення вимог позивача суд з наведенням зазначених мотивів може задовольнити вимоги позивача шляхом стягнення вартості земельної частки паю в грошовому вираженні відповідно до ст. 453 ЦК 1540-06 . Суд не вправі без згоди місцевої ради задовольняти вимоги позивачів на виділення земельної частки паю із резервного фонду оскільки право розпоряджатися цим фондом належить виключно місцевій раді а вона не зобов'язана за рахунок цього фонду надавати особам які набули право в КСП на рівні з іншими членами земельну частку пай . Резервний фонд має інше призначення - відповідно до п.7 Указу Президента України "Про порядок паювання земель..." 720/95 він створюється під час передачі земель у колективну власність для передачі у приватну власність або надання в користування земельних ділянок переважно громадянам зайнятим у соціальній сфері на селі а також іншим особам яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання. Однак рішенням органів місцевого самоврядування може бути виділена земельна ділянка з резервного фонду для розпаювання серед членів реорганізованого КСП у випадку встановлення їх членства після розпаювання угідь підприємства. * * * Узагальнення судової практики з вищезазначеної проблеми допоможе суддям України краще розуміти правовідносини що виникають при розгляді цієї категорії справ. Управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства